Ми з України: історія створення державного гімну України
28 березня на сайті Верховної Ради з’явився проєкт про внесення змін до Закону України «Про Державний Гімн України». Цей державний символ отримав свої слова у 1862 році, а музику — у 1863-му. Vogue.ua розповідає особливу історію створення державного гімну України.
На початку 1860-х років усупереч антиукраїнській політиці у Наддніпрянській Україні виникли громади — напівлегальні організації, метою яких було заснування шкіл з українською мовою навчання, складання словників і видання літератури. Одним з членів київської громади був фольклорист, етнограф, поет і просвітницький діяч Павло Чубинський. Тогочасна патріотична атмосфера та пісні польських і сербських борців за визволення надихнули Чубинського на створення українського вірша. У вересні 1862 року Павло, знаходячись під впливом від виконання сербської пісні з приспівом «Серце біє і крев ліє за свою свободу», експромтом написав «Ще не вмерла України і слава, і воля…». За рік вірш вперше опублікував львівський літературно-політичний вісник «Мета» з посвятою Тарасу Шевченку, але без авторського підпису. Через це автором вірша певний час вважали Шевченка, а інколи твір і зовсім сприймався як народний.
Павло Чубинський, автор тексту
Завдяки українофільським гурткам, обʼєданим у громади, вірш швидко поширювався і згодом зазнав певних змін. І хоча першим поклав вірш на музику Микола Лисенко, найпотужніше твір зазвучав завдяки композитору та священику Михайлу Вербицькому. Тоді він створив мелодію для голосу в супроводі гітари, а згодом — і для хору та оркестру. За декілька років пісня набула значення народної, текст якої ще певною мірою модифікувався («вороги» стали «воріженьками»): її виконували хори на західноукраїнських землях та навіть закордоном у перекладі англійською та німецькою мовами. Так пісня перетворилася на національний гімн.
Михайло Вербицький, автор музики
З 1863 року пісня не раз пройшла перевірку часом та різноманітними історичними епізодами. Вона використовувалася під час урочистих подій у період Української революції 1917-1921 років, у 1939 була проголошена гімном Карпатської України та згуртовувала борців Української повстанської армії. Коли у Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни у його складі, «Ще не вмерла України і слава, і воля…» був відкинутий, щоб не викликати занадто сепаратистські настрої серед українців. Потрібен був текст, який би стверджував, що Україна — держава, що входить до складу СРСР. Це завдання виконав твір «Живи, Україно, прекрасна і сильна» Павла Тичини, який і став державним гімном Української РСР з 1949 до 1991. Але цей варіант так ніколи і не знайшов популярності.
Незважаючи на те, що творіння Чубинського та Вербицького заборонялося угорським і радянським урядом, своє нове життя воно отримало з проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року, а в січні 1992-го Указом Президії ВР України воно було затверджено як Державний гімн.
